Кому і навіщо потрібні нові податкові зміни?

опубліковано 8 серп. 2012 р., 03:27 Столичний діловий портал   [ оновлено 8 серп. 2012 р., 03:30 ]
На нинішньому тижні пропозиції Державної податкової служби та Міністерства фінансів України, викладені в підготовленій відомствами Концепції реформування податкової системи, придбали форму законопроекту. Формально вважати таким документ ще не можна — він не був опублікований, а його обговорення йде поки тільки на експертному рівні. Ми вирішили не залишатися осторонь від цього процесу і сьогодні пропонуємо своїм читачам думки двох його сторін — одного з активних прихильників концепції, що мають відношення до її розробки (Д.Серебрянський), а також незалежного експерта (А. Кірш).

12 липня 2012 в Міністерстві фінансів України відбулася спільна з Державною податковою службою презентація принципово нових для української економіки і громадськості змін до системи оподаткування. Відверто визнаємо, що подібних змін фінансова система України ще не знала, а суспільство явно не було готове отримати такий реформаторський пакет від фіскальних органів. Засоби масової інформації з обережністю почали обговорення пропонованих змін. Експерти та зацікавлена громадськість проводять власні розрахунки (до речі, разом з чиновниками), таким чином знайомлячись мовою цифр з концептуальними положеннями поданих пропозицій. Обговорення досить різнопланове: від визнання чиновниками фіскального дефолту діючої податкової системи до передвиборчого популізму тих же чиновників. Але які насправді причини необхідності настільки радикальних змін у податковій системі?

Симптоми і діагноз
Перш за все, макроекономічні. У країні кумулятивно сформувалася розбалансована система державних фінансів, що проявляється у зростаючому дефіциті Пенсійного фонду України (ПФУ), негативному сальдо торгового балансу. Ці дві глобальні для України проблеми створюють масу інших локальних проблем для кожного українця, а також іноземного громадянина, який займається бізнесом у цій країні.

Чому вони виникли? Все дуже просто — українська економіка (за винятком харчової галузі) не працює на українського споживача. Ми практично нічого не робимо для задоволення споживчого попиту населення, не кажучи вже про інвестиційний. Навіть класичний для української економіки експорт металургійної промисловості поступово переростає в нетиповий імпорт (особливо це проявилося під час підготовки країни до Євро-2012). Статистика — річ уперта і шокуюча: відношення обсягу експортно-імпортних операцій (товарів і послуг) до ВВП Україна за 2010 рік становила 103,16%. У той же час аналогічний показник в цілому по світовій економіці дорівнював 55,85%, в Бразилії — 23,19, Росії — 51,74, Індії — 46,31, Китаї — 62,24%. Іншими словами, економіка України розвивається не стільки на національних можливості, можливості внутрішнього ринку, скільки на можливостях міжнародних ринків. Так, згідно з даними Звіту про глобальну конкурентоспроможність Всесвітнього економічного форуму за 2011-2012 роки, за розміром внутрішнього ринку України займає 37-е місце серед 142 країн світу, при цьому за ефективністю товарних ринків — лише 129-у позицію.

Як добре відомо, орієнтація економіки України на пріоритетне обслуговування зовнішнього попиту робить вітчизняну економіку залежною від перманентних світових економічних криз.

Надмірна відкритість економіки України, низька диверсифікація товарного експорту призвели до того, що починаючи з серпня 2005 року в країні фіксується постійно зростаючий дефіцит торгового балансу. У кризовий 2008 рік дефіцит торгового балансу склав 14,8% ВВП країни. До другого кварталу 2010-го дефіцит потроху скорочувався (разом із зовнішньою торгівлею), але з третього кварталу почалося подальше збільшення негативного торгового сальдо з 4 до 8,6% за підсумками 2011 року. Іншими словами, зовнішні ринки для українського експорту поступово звужуються, а внутрішній ринок для імпортних товарів поступово розширюється.

Тут слід зазначити, що це тільки офіційна статистика, не враховує обсягів нелегального імпорту. За розрахунками фахівців НДІ фінансового права Національного університету ДПС України, неофіційний імпорт товарів склав, наприклад, у 2010 році 11,7 млрд. дол США (21,6% офіційного товарного імпорту), в 2007 році — 17,1 млрд. дол США (35,1% офіційного товарного імпорту). Причиною такої ситуації явно виступає небажання бізнесу платити встановлені платежі до бюджету. Внаслідок цього страждає як бюджет, так і національний товаровиробник.

Звідси народжується й інша глобальна проблема — дефіцит Пенсійного фонду України. Тут обмовимося: формування доходів ПФУ не належить до компетенції податкової служби, але від цього не стає менш актуальною проблема не тільки надмірної соціального навантаження на фонд оплати праці, а й пошуку механізму її вирішення. Ця проблема по суті є комплексною, вона стимулює бізнес до тісної співпраці з інститутом податкової оптимізації. Тому її рішення — це крок до стабілізації державних фінансів.

Слід зазначити, що витрати Пенсійного фонду демонструють загрозливе зростання І фактично порівнянні з обсягами видатків бюджету Україні. Цілком зрозуміло, що функціонування в одній країні двох таких масштабних централізованих фондів неминуче призведе до значної взаємозалежності, в результаті якої стануть можливі схеми перетікання коштів з одного фонду в інший. Така їх кореляція робить систему державних фінансів вразливою в періоди економічних криз, тому що їхній вплив на один із зазначених фондів автоматично призведе до мультиплікативного ефекту на інший фонд.

Так, цілком очевидно, що на тлі загального зростання доходів і видатків Пенсійного фонду, які в 2011 році потроїлися у порівнянні з 2005-м, значна частина ПФУ формується за рахунок надходження коштів з Державного бюджету України. В аналізованому періоді їх частка в структурі доходів ПФУ коливалася в межах 30%, досягнувши пікового значення в 2010 році (35%). В цілому проблема розбалансування Пенсійного фонду в Україну була серед ключових ризиків для стабільності системи державних фінансів. Вона не тільки провокує соціально-економічну напругу, а й призводить до відволікання значного обсягу бюджетних коштів на пенсійну систему, що економічно недоцільно. Такі кошти можна було б більш ефективно використовувати з метою інвестування.

Але чи не найважливішим моментом є те, що дефіцит ПФУ (а це близько 3% ВВП) в кінцевому підсумку покривається за рахунок коштів платників податків. Тобто в тому випадку, якщо ефективність використання коштів Пенсійним фондом буде доведена, кардинальної перебудови потребують податкова система України в розрізі бюджетоформуючих податків.

Найважливішим з фіскальної точки зору податком є ПДВ, а з урахуванням досить складного механізму його адміністрування, можливо, саме в ньому частково криються і схеми відходу від сплати внесків у позабюджетні соціальні фонди, і існуючі резерви підвищення фіскальної ефективності.

Запропоновані рецепти
Отже, що ж пропонується для мінімізації вищевказаних проблем в представлених зміни в системі оподаткування?

Перш за все, громадськості варто звернути увагу на те, що пропоновані зміни не стосуються платників спрощеної системи оподаткування. Для цієї групи платників все залишається без змін. Фіксований сільськогосподарський податок теж залишається без змін. Єдине, що забирають у сільгоспвиробників, так це пільги, а саме: спеціальний режим сплати ПДВ.

ПДВ. Найбільш резонансним є реформування ПДВ, який, до речі, в прийнятому в 2010 році Податковому кодексі зазнав найменше змін. Фіскальні органи пропонують на розгляд громадськості встановлення основної ставки податку в розмірі 12%, яка буде застосовуватися до групи товарів, міцно закріпилися в споживчому секторі економіки, а саме: імпорту, групі підакцизних товарів, товарів природних монополій та енергетичного сектора (виробництво і розподіл електроенергії, виробництво і розподіл газу, нафти і газового конденсату, видобуток і реалізація вугілля, видобуток уранових руд, виробництво ядерних матеріалів, виробництво і реалізація продуктів нафтопереробки) і всіх послуг. Решта операції будуть обкладатися за ставкою 7%. Паралельно з цим пропонується інтеграція в механізм ПДВ елементів податку з обороту за ставкою 2,5% з подальшим зменшенням до 2 і 1,5%. Позиція ДПС та Мінфіну щодо розміру ставок податку з обороту залишається відкритою для обговорення, однак позиція щодо диференціації ставок цього податку досить жорстка — ніякої диференціації.

Паралельне функціонування двох універсальних акцизів є безпрецедентним в теорії та практиці оподаткування. Хоча, як свідчить історія, та ідея, той механізм її реалізації, вироблений українцями без оглядки на Схід чи Захід, більш ефективний, ніж просте копіювання чиїхось ідей (наприклад, анархізм батька Махна, вчення про ноосферу та формування планетарної свідомості В.Вернадського ). «Щеплення» податку з обороту до ПДВ покликана не тільки компенсувати бюджету країни зменшення ставки ПДВ, але і мінімізувати діяльність інститутів податкових оптимізаторів в тому числі шляхом зменшення числа посередників.

Найбільшим недоліком податку з обороту все співтовариство визнає кумулятивний ефект. Але варто сказати, що він стає серйозною проблемою лише в разі досить високих податкових ставок, більше 7-8%. Як уже зазначалося, концепція реформування податкової системи Україна пропонує введення податку з обороту з незначною ставкою — 2,5% (з подальшим зменшенням до 2, а то і до 1,5%), що в перспективі має мінімізувати вплив кумулятивного ефекту на національну економіку .

Насправді відсутність кумулятивного ефекту у ПДВ є тільки теоретичним. Подивимося на практичний аспект результату функціонування ПДВ по-українськи. Візьмемо для прикладу популярний як для внутрішнього, так і для зовнішнього споживчого ринку товар — олію соняшникову. Вітчизняна економіка є світовим лідером з експорту цього продукту, і кожен рік експортна виручка від нього зростає, напевно, найбільш динамічно серед усіх товарних позицій. Так, в 2010 році експортна виручка склала 2,37 млрд. дол, а в 2011-му — 3,15 млрд. Середня експортна вартість одного літра олії в 2011 році дорівнювала 1,17 дол, або 9,38 грн. Однак роздрібна ціна цього товару в Україну була не нижче 13 грн. за літр. Це означає, що перш ніж потрапити до кінцевого споживача, соняшникова олія «проходить» не через одного посередника. Тому ПДВ по-українськи створює своєрідний власний кумулятивний ефект, який можна подолати шляхом скорочення різного роду посередників.

Враховуючи ті економічні та соціальні реалії, в яких ми живемо, ініціативи податкової служби щодо спрощення процедур сплати податків, зменшенню ставок виглядають позитивом. Податкова має на меті знизити корупційний потенціал ПДВ шляхом зниження ставок та скасування пільг і хоче ввести податок-компенсатор з набагато меншим корупційним потенціалом.

Вважається, що податок з обороту стимулює створення вертикально інтегрованих структур, які забезпечують виробництво, комплектацію, оптову та роздрібну продаж продукції і на цій основі мають можливості для мінімізації податкових зобов‘язань. Однак, незважаючи на структуру української економіки, такі можливості практично вичерпані, і всі ключові галузі економіки функціонують саме за цим принципом. З іншого боку, вертикально інтегровані структури створюють ефект економії на масштабах виробництва, який в кінцевому підсумку підвищує конкурентоспроможність українського експорту. Це твердження жодним чином не стосується дрібного і середнього бізнесу, який має обмежені ресурсні можливості для зміни організаційних форм. До речі, малий бізнес уже працює на спрощеній системі, яка має принцип податку з обороту. Варто зазначити, що основним джерелом проблем у сфері адміністрування ПДВ є саме вертикально інтегровані структури, які за рахунок підконтрольних фірм, у тому числі іноземних, «вимивають» кошти державного бюджету за рахунок значних відшкодувань ПДВ за фіктивними операціями, включаючи експортні.

Повернемося безпосередньо до змін ПДВ. Якщо подивитися на цей податок з позиції фіскальної та моральної, то слід зазначити, що в українських умовах він втратив всі свої переваги і явно продемонстрував свої недоліки. ПДВ не тільки виснажує бюджет країни своїми схемами з відшкодування, а й зменшує рівень довіри суспільства до інститутів влади в цілому і до податкової служби, зокрема. Довіра суспільства до самого себе і до держави — це той фактор, який здатний зробити з розбалансованою країни країну конкурентоспроможну з потужним імунітетом до внутрішніх та зовнішніх викликів. Як зазначав Lawrence Harrison, товариства з низьким рівнем ідентифікації та довіри «схильні до корупції, непотизму, податковим правопорушенням і не схильні до філантропії». Тому в ідеологічній основі податкової реформи лежить відновлення довіри до суспільних інститутів.

Україна є членом СОТ. Встановлення специфічного механізму оподаткування, якщо хочете, гібридного, не суперечить нормам міжнародного права.

В якості компенсації існування ПДВ для бізнесу пропонується максимальне спрощення адміністрування цього податку:

 — Скасування першої з подій (питання, який метод — касовий або нарахування взяти за основу, залишається відкритим для обговорення);

 — Скасування всіх податкових пільг;

 — Надання первинним документам статусу податкової накладної (із зазначенням в них необхідних реквізитів);

 — Скорочення декларації.

Історія незалежної України знає дуже багато прикладів, коли прогресивні ідеї були перекручені бездарним або навмисним, корисливим виконанням. Для зниження впливу на економіку мінусів податку з обороту потрібно вивести з бази оподаткування непрямі податки (або їх аналоги), сплачені при купівлі товарів чи послуг, а сам обсяг сплаченого податку з обороту виключити з оподатковуваного прибутку підприємства.

Щодо оподаткування праці. Ця складова суспільного розподілу створеної доданої вартості підпадає, як і ПДВ, під великі зміни. Зміни тут досить прості — зменшення навантаження на фонд оплати праці (ФОП) і заробітну плату. Революційно пропонується скоротити ставку нарахувань на фонд оплати праці з наявних 32,6-49,7 до 15% — з роботодавця, 3,6% — з працівника з пропонованим розподілом ставки єдиного соціального внеску (ОСВ) між роботодавцем (50%) і працівником (50%) ((15% + 3,6%) / 2). Іншими словами, роботодавцям пропонується відносити на собівартість продукції не 32,6% від ФОП, а 9,3%. Тут, напевно, автори змін заклали резерв для можливого підвищення цін у зв’язку з введенням податку з обороту. Фактично зменшення ОСВ і перенесення навантаження на працівника будуть компенсувати зростання цін.

Зменшення податкового навантаження на оплату праці з 107,96 до 39,92% явно буде стимулювати бізнес до переходу на білі схеми в оплаті праці, що і буде сприяти додатково-компенсаційним надходжень до Пенсійного фонду.

На тлі такого позитиву досить невдалим є пропозиція підняти мінімальну заробітну плату майже вдвічі. У реальному секторі економіки це правильне рішення, а ось у бюджетній сфері це досить обтяжливо для платників податків, оскільки ФОП бюджетників відразу зросте до непрогнозованих розмірів. Якщо ж гіпотетично уявити, що розмір мінімальної зарплати зросте в реальному секторі економіки тільки до 2200х1, 4 = 3080, грн., То в цьому випадку навіть з урахуванням скасування податкової соціальної пільги працівники від пропонованих змін залишаться у виграші, тому що ставка податку на доходи фізичних осіб (ПДФО) складе 10%. Аналогічно у виграші будуть і платники ПДФО з доходом від 1 до 10 мінімальних зарплат, помножених на 1,4, оскільки ставка податку пропонується не 17, а 15%. Правда, збільшиться навантаження на тих платників податків, у яких місячний дохід перевищить 10 мінімальних зарплат, помножених на 1,4. Така категорія громадян буде платити податок у розмірі 20%. Слід зазначити, що така прогресія, а плюс до цього скасування максимальної суми для нарахування ЄСВ об‘єктивно замінять занадто політизований податок на розкіш.

Представники Федерації профспілок України при обговоренні в створених Мінфіном робочих групах пропонували спростити ПДФО, ввівши неоподатковуваний мінімум на рівні мінімальної зарплати, і ввести єдину для всіх ставку податку в розмірі 19%. Таку пропозицію з позиції податкового адміністрування досить зручно, але з позиції детінізації доходів це досить дискусійне питання.

Тут слід зробити маленьку ремарку. Чи не доцільно створити в Україну прогресивно-регресивну шкалу оподаткування доходів громадян? Наприклад, встановити для осіб з річним декларованим доходом понад 9 млн. грн. знижену ставку, яка є мінімальною в країнах Європи. Це сприятиме виведенню з тіні багатьох здібних і талановитих українців, яких, за даними ДПСУ (з річним доходом більше 8 млн. грн.), В 2011 році налічувалося аж 631. Хоча де-факто це, мабуть, показник тільки одного району міста Києва.

Зазначимо, що автори змін залишили на громадське обговорення питання ліквідації податкової соціальної пільги (ПСП), яка, до речі, і не є пільгою по своїй природі. Тому, можливо, доцільно повернутися до неоподатковуваного мінімуму, що і логічно, і справедливо.

Неоціненним перевагою пропонованих змін є скасування всіх податкових пільг по ПДВ, податку на прибуток. Існуюча система пільгового оподаткування з кожним вже навіть не роком, а днем ??розширюється до загрозливих розмірів як для конкуренції, так і для національної безпеки. На сьогоднішній день тільки ледачі бізнесмени не лобіюють собі податкові пільги. В кінцевому підсумку бюджет отримує колосальні податкові витрати, які важко об’єктивно оцінити навіть податкову службу, не кажучи вже про оцінку їх економічної ефективності. Саме в пільгах криються колосальні резерви додаткових податкових надходжень. Тут слід підкреслити, що паралельно необхідно максимально мінімізувати і бюджетні субсидії, дотації в економіку, які ще більше виснажують бюджет країни і руйнують зародки чесної конкуренції в національній економіці. Тому бізнесу необхідно надати можливість самостійно формувати власні інвестиційні ресурси, а не випрошувати у державних чиновників і явно не просто так, а з певною комісією.

Крім цього, в процесі обговорення запропонованих змін було досягнуто згоди з керівництвом ДПС, до порядку денного буде включено питання про можливість проведення перевірок платників податків не податковими органами, а сертифікованими аудиторськими компаніями. Звичайно, це питання дискусійне з різних позицій, проте його підняття свідчить, що податкова служба дійсно трансформується з фіскального органу в сервісну службу.
Втім, саме максимально широкі професійні дискусії між представниками всіх зацікавлених сторін — відкриті, кваліфіковані й аргументовані — очевидно, і повинні стати запорукою того, що реалізація нового витка податкових реформ, до якого вимушено прийшло суспільство, буде, нарешті, успішною.

Comments