Євген ЧЕРНЕЦЬКИЙ: «...Те, як вирішує свої проблеми малий та середній підприємець, є показником «температури» бізнес-клімату в країні»

опубліковано 12 жовт. 2012 р., 07:00 Столичний діловий портал
Розмовляла Алла ДУБРОВИК, «День»

ЄВГЕН ЧЕРНЕЦЬКИЙ

«Суд в Україні чинить не правосуддя, а податковий контроль» — такий висновок під час I Судового форуму Асоціації правників України озвучили юристи фірми «КМ партнери». Їхні клієнти — це крупний, переважно європейський бізнес. І останнім часом у них значно побільшало проблем з Податковою. Порушення знаходять там, де ще рік тому під час планової перевірки було все гаразд. Юристи кажуть, що, очевидно, стартувала програма «наповнення бюджету». Адже «вердикт» Податкової оскаржити практично неможливо. Хіба у Вищому адміністративному. Але після сімох кіл пекла туди йдуть лише одиниці принципових. Юристи кажуть, що дедалі частіше бізнес віддає перевагу вирішенню справи «полюбовно» на місці з податковим інспектором.

2012 року на фінансування суддів з бюджету витрачено п’ять мільярдів гривень (4 847, 3181 мільйона гривень). Це кошти платників податків. То за що платить бізнес, якщо він не довіряє судам? За відповіддю на це та інші не менш важливі й гострі питання «День» звернувся до голови громадської організації «Спілка захисту прав підприємців» Євгена ЧЕРНЕЦЬКОГО.

***

— На останньому суддівському форумі юристи однієї компанії навели, як ми вважаємо, дуже цікаву аналітику. Зокрема, йдеться про те, що український суд сьогодні не чинить правосуддя, а здійснює податковий контроль. Адміністративні суди перегружені «податковими» справами настільки, що один суддя може приділити вивченню справи лише 22 (!) хвилини свого часу. Цього вистачає лише на те, щоб пролистати (не кажучи вже про те, щоб ознайомитись) один том справи. А їх може бути й десяток...

— Те, про що кажуть юристи — це вже вершина айсберга. Зараз «полюбовно» вирішується близько 90% конфліктів з податковою. Будь-який перевіряючий, якщо це не політичне замовлення, прийшовши на підприємство за фактом якихось порушень, як правило, пропонує залагодити справу «на місці», не доводячи її до вищих інстанцій. І справді, великий бізнес має більше можливостей «вирішити» конфлікт з податковими органами без суду. Адже великий капітал має великі можливості вирішувати будь-які питання. Натомість малий та середній бізнес позбавлений таких шансів. І от те, як вирішує свої проблеми малий та середній підприємець, на мою думку, і є показником «температури» бізнес-клімату в країні. Ми працюємо якраз із цим сектором.

Взагалі тема адміністративної юстиції дуже цікава. За останньою інформацією аналітичних досліджень, яка нещодавно з’явилася в українських ЗМІ, дев’ять із десяти справ у податкових суперечках вирішується в Україні на користь держави. Коли адміністративні суди за іншими питаннями задовольняють приблизно 72% позовів, то в податкових суперечках позивач — а це найчастіше підприємство — програє в 92% випадків.

— Представники юстиції якось коментують ці цифри?

— В Україні є офіційна позиція щодо визначення адміністративної юстиції. Її можна знайти дуже легко. На офіційному сайті Вищого адміністративного суду України зазначено, що «пріоритетом адміністративної юстиції є захист прав громадянина, а не держави, що має сприяти зростанню довіри до судової влади в Україні».

— Але статистика свідчить про зовсім іншу ситуацію...

— І річ у тім, що не тільки статистика. У непротокольній розмові з будь-яким суддею я більш ніж упевнений, що можна довідатись про надзвичайно цікаві речі. Ми говорили про статистику «дев’ять із десяти» із суддями, просили їх пояснити, що це означає. Відповідь зазвичай дуже проста: ми захищаємо інтереси держави, а наповнення бюджету — в інтересах держави. Неофіційно така команда йде по судах приймати «правильні» рішення. Хоч це суперечить самому принципу існування адміністративної юстиції.

Наші судді, втім, як і багато держслужбовців, уже геть забули, що вони мають працювати в інтересах громадян, платників податків, які «платять» їм заробітну плату.

— Ви сказали, що малий та середній підприємець рідше розв’язує конфлікти з податковою «полюбовно», бо має на це менше важелів. Але якщо ми говоримо про такий інструмент, як хабар, то хіба є різниця, який у тебе товарообіг? Платиш інспектору «відкупну» пропорційно до своїх заробітків...

— Немає такої тарифної сітки, про яку ви кажете. Та й «полюбовне» розв’язання конфлікту — це не обов’язково хабар. Великий бізнес має можливості тримати у штаті професіональних юристів. І саме це дуже часто рятує підприємство від «надмірної уваги» контролюючих органів. Натомість малий та середній підприємець не може собі дозволити створити робоче місце для юриста, а надто кваліфікованого. Для нього це — дуже дорого.

АНАЛІТИЧНІ ДАНІ ВЗЯТО З ДОСЛІДЖЕННЯ ЮРИДИЧНОЇ КОМПАНІЇ «КМ ПАРТНЕРИ», ПРЕЗЕНТОВАНОГО НА І СУДДІВСЬКОМУ ФОРУМІ АСОЦІАЦІЇ ПРАВНИКІВ УКРАЇНИ. ДЕТАЛЬНІШЕ ПРО РЕЗУЛЬТАТИ, ВИСНОВКИ ТА РЕКОМЕНДАЦІЇ ДОСЛІДЖЕННЯ — У НАСТУПНИХ НОМЕРАХ «Дня»

І взагалі в нашій країні кожне конкретне спілкування з правоохоронними та контролюючим органами має свої особливості. Наприклад, у разі планової перевірки податкових органів ревізори досить часто пропонують домовитися про суму штрафних санкцій, які вони напишуть в акті, щоб їм зробити планові показники, і підприємці на це йдуть, оскільки розуміють: якщо не домовитися, то ті знайдуть ще більше... Наше законодавство недосконале, тому навіть за дуже великого бажання працювати за правилами, виконувати всі вимоги та інструкції фактично неможливо.

Коли правоохоронні або контролюючі органи приходять на непланову перевірку, вони досить часто налаштовані на певний результат — отримання винагороди, і в цьому разі ситуація залежить від самого підприємця, наскільки він юридично та морально підготовлений. Непоодинокими є випадки залякування й погроз. Наприклад — ми закриємо ваш магазин, цех тощо. І тоді якщо підприємець знає повноваження конкретного органу, він може ефективно йому протидіяти. А коли ні, то... Тут ще одна важлива проблема — грамотність нашого бізнесу, юридична передусім.

Наша організація поставила перед собою завдання допомогти підприємцям у вивченні нормативних документів, а головне — своїх прав. Якщо ж підприємець не може сам ефективно протидіяти зловживанням із боку контролюючих органів, то допомоги йому захистити свої права.

— Можете окреслити ситуацію з порушенням прав бізнесу в Україні? В яких сферах їх найбільше, з огляду на досвід вашої роботи? Що змінилося за останні декілька років?

— Почастішали перевірки правоохоронних органів з наступним порушенням кримінальних справ за різними «надуманими» приводами — виявлення неліцензійного програмного забезпечення, ухилення від сплати податків, шахрайство тощо. Доволі часто порушують якусь одну справу за реальним фактом, а вже в межах цієї конкретної справи намагаються допитати, провести обшук у широкого кола підприємств.

Також дуже складна ситуація у сфері розмитнення товарів. Про це багато пишуть, кажуть, обіцяють... Але проблем не меншає.

Загалом дуже багато конкретних проблем та питань у кожному регіоні, занадто складно окреслити їх у двох словах. Україна сьогодні закрита для інвестицій. Підприємці втратили надію захистити свої права в судах у спорах із державою, позаяк спостерігається доволі негативна тенденція, про яку ми вже говорили.

— Ви вжили тезу «Україна сьогодні закрита для інвестицій». Поясніть, що ви маєте на увазі?

— Україна протягом 2002 — 2007 років мала колосальний шанс. Інвестори розглядали нас як частину Східної Європи, яка на той час продемонструвала не одну історію успіху, взяти до прикладу хоча б Польщу. Тому кожен прагнув устигнути сюди, на ринок, який незабаром зростатиме: тоді приходили інвестиції, купувалися за великі гроші банки, відкривалися дочірні компанії... Але минув певний час, і ми не показали того росту, якого від нас очікували. Україна сьогодні — це країна нереалізованої історії успіху для інвестора.

Приватному капіталу найперше необхідна рентабельність і стабільність. Міжнародного інвестора мало цікавить форма державного устрою, свобода слова і навіть права людини... Лише вигода і легкість ведення бізнесу. Україна не може запропонувати ні того, ні іншого. В «Євроінтеграцію» як Growth Story вже ніхто не вірить, а умови ведення бізнесу занадто складні. Премія за ризик дуже висока. Цінні папери України продаються на ринку на рівні 10% річних. Це тоді, коли фактичні базові ставки розвинутих країн близькі до нуля. 10% — це фінансова оцінка ризику України.

Будь-який міжнародний інвестор дисконтує рентабельність своїх інвестицій на ризик і не вважає ризик прибутком — це risk premium (премія за ризик). Простіше кажучи: якщо off-офісний центр генерує 14% річних в Україні та 7% річних у США, то для інвестора інвестиція в США вигідніша, оскільки для США чистий прибуток становить приблизно 7-0=7%річних, а для України — 14-10=4%. Це грубо, але наглядно демонструє, наскільки українським підприємцям складніше залучати інвестиції.

— А як щодо української ІТ-індустрії? Кажуть, що вона сьогодні дуже приваблива для інвестицій.

— Українська ІТ-галузь не належить Україні. Основну долю ринку контролюють міжнародні аутсорсингові компанії. І це — величезна проблема. Україна — четверта країна у світі з аутсорсингу в ІТ. У нас має бути щонайменше два власних «Фейсбуки» та «Гуглі» (йдеться про вартість і масштаби компанії). А що ми маємо? Найвища ціна, за яку продається українська ІТ-компанія, — менше ніж 50 мільйонів доларів.

Так, актив України — це кваліфіковані програмісти. Але ці люди дуже мобільні, і багато хто з них щороку залишає країну. Працювати за кордоном вигідніше. Як мінімум — менше податкове навантаження. Казахстан, Росія, Білорусь — усі давно запровадили спеціальні режими для ІТ-галузі. У нас це теж мали зробити. Але закон, який регламентує розвиток ІТ-індустрії, після вето Президента було «кастровано» — основні пільги з тексту зникли.

Для України ІТ — це можливість стрімко вирватись уперед. Але я маю сумніви, що цю можливість буде реалізовано. Проблема — відсутність умов для венчурного капіталізму. Українські ІТ-стартапи реєструються за кордоном. Це специфіка ІТ — мобільні підприємства, без фізичних активів: лише ідея засновника та декілька комп’ютерів. Неможливо фізично обмежити чи примусити реєструватися там, де високі податки або юридичні ризики (не існує договору між акціонерами, опціони для менеджменту, конвертовані борги тощо). Ті, хто при владі, мають зрозуміти специфіку та адаптувати законодавство, або спостерігати, як українські ІТ-компанії свій фінансовий успіх виводять в офшори. Наприклад Цікаво, в якій юрисдикції Гугл купив за 38 мільйонів український стартап Viewdle... Точно не в Україні.

— Ви навчались в одному з найпрестижніших вузів Великобританії. І вирішили повернутись в Україну. Чому?

— Мені комфортно жити в цій країні, тут моя сім’я, моє коріння. Проживши чотири роки в Великобританії, я це чітко зрозумів, відчув без будь-якого раціонального обѓрунтування. Але час показав, що я прийняв правильне рішення. Освіта надала мені в Києві можливості для надшвидкого кар’єрного росту та особистого розвитку.




Comments