Безперспективна стратегія для альтернативної енергетики

опубліковано 26 лип. 2012 р., 22:49 Столичний діловий портал
Чи дадуть зелене світло «зеленій» енергетиці в Україні
 

На початку червня Міненерговугілля оприлюднило проект оновленої Енергетичної стратегії України на період до 2030 року. Як з’ясувалося, вона розрахована переважно на розвиток та підтримку традиційної енергетики. Тоді як на відновлювані джерела енергії в енергобалансі країни припадає лише 4,6%. Розробники їй чомусь не довіряють. Автори проекту аргументують це тим, що у «чисту» енергію мають інвестувати передусім приватні компанії, і вона без «зеленого тарифу» економічно невигідна. Тоді як проекти у тепловій і атомній енергетиці вкрай потребують державної фінансової підтримки. Свої думки щодо оновленої енергостратегії мали нагоду висловити представники влади і різних громадських організацій під час громадських слухань у Міненерговугілля та різних «круглих столів» протягом червня–липня.

Чия візьме?

Так, приміром, голова Української вітроенергетичної асоціації Андрій Конеченков запевняє, що сьогодні найдешевшою та найбільш споживаною у світі вважається теплова сонячна енергія. І говорити, що інвестувати у відновлювані джерела енергії немає сенсу, безглуздо. «Власне кажучи, дивує позиція Міненерговугілля щодо цільових показників відновлюваної енергетики — 6 ГВт до 2030 року, адже вже нині на різних етапах узгодження перебувають проекти на понад 14 ГВт. Такі дані, як на мене, більше відповідають дійсності. До того ж, закладені в оновлену енергостратегію показники суттєво суперечать зобов’язанням, взятим Україною у рамках приєднання до Європейського енергетичного співтовариства», — додає експерт.

До того ж торік міжнародні експерти вперше включили Україну в ТОП-40 країн зі сприятливим для «зеленої» енергетики інвесткліматом. Прогнози — $10 млрд до 2030 року, з якими можна починати прощатися в разі прийняття нової стратегії.

«Важко назвати запропонований документ Енергетичною стратегією, якщо він враховує інтереси лише двох секторів енергетики: вугільного та атомного, — піддає хмизу у вогонь Дмитро Хмара, координатор енергетичної програми Національного екологічного центру України. — Тим паче документ не містить напрямків розв’язання нагальних проблем атомної енергетики: поводження з радіоактивними відходами, зняття ядерних блоків з експлуатації та рекультивацію урановидобувних шахт».

Експерт з енергетичних питань Роман Зінченко ще більш критичний і вважає, що Енергостратегія має бути передана на доопрацювання в Раду нацбезпеки і оборони, адже за своєю суттю це документ рівня нацбезпеки.

Атомні реактори чи вітроенергетика: за чим майбутнє? Фото з архіву редакції

Забули про міжнародні зобов’язання

«Розробники не врахували, що Україна у рамках приєднання до Європейського Енергетичного співтовариства взяла на себе кілька зобов’язань. Нормативні документи ЄС запроваджують «план 20-20-20», що передбачає збільшення частки споживання електроенергії, виробленої з відновлюваних джерел енергії, до 20% у 2020 році. Договір про Енергетичну хартію, який ратифікувала Україна, також зобов’язує країни-учасниці приділяти особливу увагу розвитку «зеленої» енергетики», — констатує директор Інституту енергетичних досліджень Дмитро Марунич.

Згідно з чинною Держпрограмою з енергоефективності на 2010–2015 роки частка енергоносіїв, отриманих з відновлюваних джерел та альтернативних видів палива, має становити не менш як 10% уже у 2015 році. Тоді як оновлена стратегія у частині прогнозного виробництва «зеленої» електроенергії дає набагато менш оптимістичні показники. Базовий сценарій проекту передбачає, що у загальному виробництві електроенергії частка відновлюваних джерел становитиме у 2020 році лише 1,69%, а у 2030 році — 4,6%.

«Фактично, розробниками документу не були враховані пропозиції профільного органу — Держагентства з енергоефективності та енергозбереження України. За даними агентства, цільовий показник сукупної потужності нетрадиційної і відновлюваної енергетики в Україні до 2030 р. має становити 22% від установленої потужності або 14 ГВт. Це приблизно відповідає показникам стратегії зразка 2006 року, де частка нетрадиційної й відновлюваної енергетики у загальному паливно-енергетичному балансі країни до 2030 р. повинна була збільшитися до 19%», — стверджує Дмитро Марунич.

Яким буде тариф?

Незрозумілим у новій стратегії також залишається майбутнє «зеленого тарифу» в умовах лібералізації ринку електроенергії та внесення до парламенту проекту закону про засади функціонування ринку електроенергії. Проект оновленої стратегії передбачає поступовий перехід до моделі, яка включатиме: ринок двосторонніх договорів, ринок на добу вперед, балансуючий ринок, ринок допоміжних послуг. Одночасно введено термін «відшкодування зеленого тарифу». По суті, це означає продовження перехресного субсидування і викликає запитання не лише у представників альтернативної, а й ядерної галузі. Його відшкодування також не є тотожним гарантії, що закріплена в Законі «Про електроенергетику». Вона (гарантія) передбачає закупівлю всієї електроенергії, виробленої на об’єктах альтернативної енергетики, за «зеленим тарифом». За логікою проекту стратегії, такі об’єкти не продаватимуть гарантовано електроенергію за «зеленим тарифом», а отримуватимуть якусь компенсацію, механізм розрахунку якої нині є незрозумілим.

Відновлювана енергетика є набагато ближчою до споживача, ніж традиційна. Саме тому вона може розвиватися простіше і швидше за традиційну. Одна справа знайти відразу $4–9 млрд (залежно від умов майданчика та наявності інфраструктури) на 1 ГВт блоку АЕС. Інша — будівництво в різних регіонах за той самий час тисяч малих станцій (біогазових, сонячних, вітрових, із переробки сміття), малих ГЕС тощо. При цьому витрати на розподіл енергії великого блоку АЕС або ТЕС територією України та витрати на підключення малих станцій цілком порівняні. За розрахунками Інституту відновлювальної енергетики НАНУ, за умови навіть середньої точності прогнозування погодних умов введення в експлуатацію до 2–3 ГВт вітроелектростанцій до 2020 року не потребуватиме залучення відповідних резервних потужностей, тобто побудови нових блоків ТЕС.

Досвід багатьох країн показав, що масове використання населенням, дрібним і середнім бізнесом відновлюваних джерел не лише для електропостачання, а й для опалення дає значну економію споживання газу, нафти та вугілля. Таким чином з урахуванням перспективи на найближчі 30—40 років розвиток відновлюваної енергетики може стати важливим чинником зміцнення енергетичної, а отже і політичної незалежності України.

КОМЕНТАРІ

Наша мета — повна енергонезалежність держави

Володимир МАКУХА,
заступник міністра енергетики
та вугільної промисловості
України — керівник апарату:

— Оновлення Енергетичної стратегії України на період до 2030 року покликане зміцнити енергобезпеку держави, прискорити розвиток галузей енергетики та передбачає максимальне забезпечення України власними енергоресурсами. Розробка документа тривала останні два роки. Завдяки ньому ми виходимо на об’єктивні показники розвитку енергосектора у довгостроковій перспективі. Це ∂рунтовний і водночас прогнозний документ. Саме прогнозні аспекти викликали найбільше експертних зауважень, і це нормальний процес. Для того й організоване громадське обговорення, щоб почути одне одного. Оновлення Енергетичної стратегії — це пошук нових шляхів розвитку енергетики України і вихід на новий рівень енергетичної безпеки нашої держави, прискорений розвиток наших базових галузей, зокрема електроенергетики, атомно-промислового, нафтогазового комплексів і, звичайно, вугільної промисловості. Щодо видобутку вуглеводнів, то реалізовуватимемо вже започатковані напрямки. Це розробка нових родовищ газу, підвищення видобутку з діючих свердловин, з нетрадиційних джерел — газу з твердих пісковиків, сланцевого газу. В потенціалі також видобуток газу-метану вугільних пластів. Усе це разом дасть нам суттєвий приріст. За нашими оцінками, це до 47 млрд кубометрів вуглеводнів до 2030 року, тобто дасть нам змогу вийти практично на повне енергозабезпечення.

Бажане майбутнє і сьогоденні реалії

Микола КОБЕЦЬ,
національний експерт з питань
підтримки енергетичної політики
Проект UNIDO-GEF (Організації
промислового розвитку ООН
і Глобального Екологічного Фонду):

— У своєму коментарі не вдаватимусь до аналізу детальних розрахунків (які точніше було б назвати «прорахунками»), якими рясніє проектний документ, та до маніпулювання статистичними і прогнозними даними. Зосереджусь лише на деяких концептуальних положеннях. Виходячи з назви документа, він є стратегією, причому розвитку не окремої галузі, а саме — державною стратегією на довготривалий період. Як відомо, за своєю сутністю стратегія — це комплекс інтелектуальних зусиль і рішень, які дають змогу оптимізувати перехід із сьогодення в бажане майбутнє. Але при цьому мають бути поставлені чіткі цілі, орієнтири та пріоритети. Поставити їх має керівництво держави, беручи до уваги сучасні світові виклики, існуючі міжнародні зобов’язання держави та міжнародні тренди. Натомість у проекті не враховані встановлені ООН «Цілі Тисячоліття» і необхідність переходу до «зеленої» економіки згідно з рішеннями конференції ООН зі сталого розвитку «Ріо+20». Він також не узгоджений з іншими державними стратегіями, зокрема з основними засадами (стратегією) державної екологічної політики України на період до 2020 року, затвердженими відповідним законом від 21.12.2010 р.

Можна сказати, що цей проект вибудовано за застарілою методологією, в основі якої — принцип зростання ВВП в умовах необмежених ресурсів, без врахування охорони навколишнього природного середовища, удосконалення соцсфери тощо. Тоді як новим методологічним підгрунтям мали б стати засади сталого розвитку. Справді, в преамбулі «Стратегії» вказано, що «замість забезпечення екстенсивного розвитку, яким економіка України рухалася протягом десятиліть, енергетика повинна перейти на ефективне забезпечення сталого розвитку економіки». Проте сталий розвиток — це модель діяльності суспільства, яка передбачає поєднання економічного зростання, соціального розвитку та захисту довкілля як взаємозалежних та взаємодоповнюючих елементів для забезпечення основних життєвих потреб сучасного і майбутнього поколінь. Натомість «Стратегія» спрямована на забезпечення переважно економічного розвитку, зростання виробництва та споживання.

Крім того, під час обговорення не вдалося нічого дізнатися про те, яким чином і ким він буде затверджений Який правовий статус та юридичну силу матиме? Якщо стратегія схвалюватиметься на рівні Кабміну, як у 2006-му, то вона не матиме більшої юридичної сили, ніж уже існуючі закони та міжнародні договори України, ратифіковані парламентом. Тому, на жаль, за своєю суттю цей проект не є Енергетичною стратегією України, бо має суто галузевий характер і є скоріше індикативним прогнозом розвитку енергогалузі, насамперед таких її напрямків, як електрогенерація, вугільна та ядерна промисловість. 

Урядовий кур'єр

Comments