Як створити в Україні професійні ліфти

опубліковано 25 черв. 2012 р., 02:18 Столичний діловий портал   [ оновлено 25 черв. 2012 р., 02:27 ]
Підготовку викладачів з цілої низки спеціальностей сьогодні може забезпечити тільки бізнес
Щоб успішно будувати свою професійну кар´єру, випускникам вузів важливо знати, якими знаннями, уміннями і навичками вони повинні володіти

Бізнес, зацікавлений у кваліфікованих кадрах, теж повинен чітко уявляти, що саме вимагати від молодих фахівців. Розробка системи професійних стандартів для кожної галузі економіки полегшує завдання і тим, і іншим. Такі стандарти виконують роль професійного ліфта, що дає людям можливість ефективно управляти своєю кар´єрою, а також містка, що пов´язує систему освіти і ринок праці.

 

Для чого потрібні профстандарти

Тріада «виш – випускник – роботодавець», яка має бути цільною за рахунок взаємної зацікавленості її учасників, у наших умовах розпадається на три майже автономні системи

Міністерство освіти, науки, молоді й спорту України оголосило, що цьогоріч держава затвердила рекордний обсяг держзамовлення на підготовку у вишах фахівців і науково-педагогічних кадрів. Здобути освітньо-кваліфікаційний рівень молодшого фахівця зможуть майже 79 тис. осіб, бакалавра — 127,2 тис. Прийом до навчальних закладів на підготовку робочих кадрів прийом порівняно з 2011 роком збільшено на 15%, на підвищення кваліфікації й перепідготовку фахівців — майже на 16%. Крім того, істотно збільшено прийом на такі напрямки підготовки, як електроніка (майже на 34%), енергетика й енергетичне машинобудування (на 14,5%), радіотехніка й зв’язок (майже на25%), металургія і матеріалознавство (на 64%), машинобудування й металообробку (майже на 28%), хімічні технології (на 46%) і низку інших. «Замовляючи» таку значну кількість фахівців технічного профілю, держава, з одного боку, прагне задовольнити кадровий попит реального сектору економіки, з іншого боку, забезпечити молодь роботою в майбутньому, закликаючи їх навчатися затребуваним спеціальностям.

Однак ні для кого не секрет, що за фахом згодом працює лише чверть випускників українських вишів. По-перше, тому що для багатьох з них уявлення про успішну кар’єру й матеріальне благополуччя пов’язуються не з покликанням, здібностями й працьовитістю, а із престижністю спеціальності, ВНЗ, роботодавця. Не кожний з них чітко уявляє собі, якими знаннями й навичками він має оволодіти, щоб отримати бажану роботу — от кар’єра й не складається. По-друге, тому що впевнено стартувати на ринку праці їм і не вдасться — роботодавці щоразу скаржаться, що виші нездатні підготувати кваліфіковані кадри, а їхні випускники недостатньо володіють практичними вміннями й навичками роботи в умовах конкретного робочого місця. При цьому далеко не всі з них можуть виразно описати вимоги до фахівців. Іноді роботодавці, особливо великі компанії, що діють у швидко мінливих ринкових умовах, висувають до майбутніх співробітників вимоги, які не залишають шансів потрапити в їхню сферу молодому фахівцеві на виході з альма-матер. Їм потрібні співробітники з досвідом, які не потребують переучування, а максимум підготовчого тренінгу, здатні відразу ж приступити до роботи й швидко переналаштовуватися на виконання інших завдань. Зрозуміло, що система вищої освіти через свою консервативність, інерційність, застарілу структуру, державне регулювання і специфічний менеджмент при всьому своєму бажанні нездатна швидко реагувати на ці потреби й випускати на ринок праці абсолютно конкурентні кадри. Щоб вирішити для себе кадрову проблему, деякі великі компанії шукають партнерства з університетами, впроваджують у їхні навчальні плани свої спеціальні програми й курси або навіть відкривають власні навчальні центри, але далеко не всі вважають це за потрібне і мають для цього достатні кошти. Таким чином, тріада «виш – випускник – роботодавець», що по суті має бути цільною за рахунок взаємної зацікавленості її учасників, у наших умовах розпадається на три майже автономні системи.


Вирішити проблему з підготовкою конкурентних, «якісних» кадрів і їхнім успішним працевлаштуванням можна тільки за наявності єдиних для усіх учасників ринку праці критеріїв визначення цієї якості. Тобто для кожної із професій необхідно визначити чіткі стандарти — докладно описані вимоги до кандидатів з урахуванням необхідних професійних знань, умінь і навичок, компетенцій, рівня професійної освіти, а також вимоги до здоров’я, досвіду роботи тощо. Тоді ВНЗ буде зрозуміло, кого готувати, а студентам — чого прагнути. Базу для розробки таких стандартів в Україні почали створювати.

Уже є перші сучасні стандарти для восьми професіях для окремих галузей: енергетики, металургії й журналістики. Вони були розроблені в рамках пілотного проекту, ініційованого компанією «Сістем Кепітал Менеджмент» разом з Міністерством освіти, Британським Радою, Конфедерацією роботодавців України й аналітичним центром «БЕСТ». Міністерство соціальної політики вже затвердило методику розробки таких професійних стандартів, яким тепер можуть скористатися роботодавці інших галузей.

На основі розроблених професійних стандартів виші розроблять кваліфікації, які ляжуть в основу навчальних програм нового типу. На сьогодні не в усіх галузях бізнес готовий до аналогічної роботи. Але рано чи пізно йому доведеться за це взятися, бо це в його інтересах. Адже підвищення якості підготовки кадрів у вишах, заради якої й створюються профстандарти серед іншого дозволить бізнесу істотно заощаджувати на «дотягуванні» молодих фахівців до потрібного йому професійного рівня.

Навіщо потрібні галузеві ради

 Головна роль у формуванні вимог до кваліфікації фахівців  має належати бізнесу

Більшість діючих в Україні характеристик робочих і інших професій, перелік вимог до їхніх представників затверджувалися ще в радянські часи. Розробляли й досі розробляють їхні методисти системи освіти — люди, як правило, недостатньо знайомі зі швидко мінливими потребами реального сектору економіки. Головна роль у формуванні вимог до кваліфікації працівників має належати бізнесу, оскільки він чіткіше розуміє, на яких його кращих практиках мають ґрунтуватися професійні стандарти. Ба більше, тільки бізнес сьогодні може забезпечити підготовку викладачів з низки спеціальностей.

Формою консолідації роботодавців тої чи тої галузі для передачі системі освіти погодженого замовлення на підготовку фахівців у вигляді професійних стандартів є галузева рада. От як це працює у Великобританії. «На сьогодні у нашій країні працюють 22 галузеві ради, що представляють більшість галузей економіки. У кожній з них галузева рада, якщо можна так сказати, володіє відповідними профстандартами й стежить, аби вони залишалися адекватними й відповідали сучасним вимогам, тому що згодом багато з них потребують змін і насамперед тому, що змінюються технології й законодавство», — розповів представник галузевої ради для наукомістких галузей К’єран Квілл. За словами експерта, у Великобританії розроблено понад 15 тис. національних професійних стандартів. Вони об’єднані в базу даних, доступну всім роботодавцям і працівникам країни. На їхній основі створюються різні освітні продукти. В інших країнах також існують аналогічні некомерційні організації, що займаються розвитком системи професійних стандартів і організацією підготовки кадрів.

Одним із завдань пілотного проекту СКМ з розробки «паспортів професій» є створення в Україні першої галузевої ради, яка курируватиме роботу з розробки професійних стандартів для своєї галузі й домовлятиметься з навчальними закладами про підготовку відповідних кадрів. Ця робота вже триває, і представники бізнесу, зокрема найбільші металургійні компанії, висловили зацікавленість у тім, щоб брати в ній активну участь. Правовий статус галузевих рад в Україні, щоправда, наразі законодавчо не застережений. У зв’язку із цим Федерація роботодавців України ініціювала внесення змін до законопроекту «Про організації роботодавців, їхніх об’єднаннях, правах і гарантіях їхньої діяльності». Ці зміни передбачають надання організаціям роботодавців і їхніх об’єднань права створювати галузеві ради, розробляти професійні стандарти, погоджувати державні стандарти вищої освіти для конкретних спеціальностей.

«Процес реформування системи освіти в Україні перебуває на ранній стадії. Обом учасникам —підприємствам і організаціям роботодавців, з одного боку, і навчальним закладам і системі освіти з іншого боку, потрібно ще докласти зусилля, аби отримати можливість спілкуватися один з одним, будувати діалог, говорити однією мовою й поділяти спільні погляди. Завдяки їхній взаємодії будуть розроблені інноваційні рішення для задоволення різних, але однаково справедливих вимог як роботодавців, так і системи освіти в цілому. І галузевим радам належить головна роль у цьому процесі», — переконаний К’єран Квілл.

Цей матеріал підготовлений за сприяння компанії «Систем Кепітал Менеджмент» (СКМ), що здійснює пілотний проект із розробки і впровадження в Україні системи галузевих професійних стандартів. Активне сприяння СКМ у реалізації цього проекту надають Британська Рада в Україні та Міністерство освіти, науки, молоді і спорту України. Медіа-партнери проекту: тижневик «Коментарі», інформаційно-аналітичний портал Comments.UA

Коментарі

Comments